Стойкович Афанасій Іванович

(1773-1832) – один зі сподвижників В. Н. Каразіна та фундаторів фізичної науки в Харкові, Брав активну участь в створенні університету, зокрема, його фізичного кабінету. Перший завідувач кафедри теоретичної і дослідної фізики та фізичного кабінету, перший декан відділення фізичних і математичних наук, ректор Харківського університету (1807-1808 рр., 1811-1813 рр.).

Осиповський Тимофій Федорович

(1765 - 1832) - математик, фізик, астроном, філософ, доктор філософії (1807), професор. Один зі сподвижників В.Н. Каразіна, входив до складу правління Харківського університету. З 1805 р. викладав курси прикладної математики (оптика і механіка). В 1813-1820 р. викладав курс астрономії. Проводив наукові дослідження з фізики електрики та астрономії. Ректор Харківського університету (1813-1820).

Пильчиков Микола Дмитрович

(21.05.1857 - 19.05.1908) Видатний вітчизняний фізик світового рівня. Дійсний член наукових товариств у Росії, Франції, Австрії, Бельгії, Німеччині. У 1880 році закінчив фіз.-мат. ф-т Харківського ун-ту. Після його закінчення – стипендіат (аспірант), з 1884 р. – асистент, а з кінця 1885 р. – приват-доцент, з 1889 – професор Харківського ун-ту. У (1894-1902) рр. – професор Новоросійського ун-ту (нині – Одеський ун-т), а в (1902-1908) рр. – професор Харківського технологічного інституту (нині – НТУ «ХПІ»). З його ім’ям пов’язані піонерські дослідження Курської магнітної аномалії, радіоактивності (1901 р.), створення потужної рентгенівської фокус-трубки (січень 1896 р.). Він здійснив перші в світі досліди з радіокерування та захищеної іскрової радіотелеграфії, розробив низку оригінальних приладів: ареометр, рефрактометр, сейсмограф, термостат, інклінатор, протектор радіохвиль тощо. М.Д. Пильчиков – засновник метеорологічної станції при Харківському ун-ті та фіз. лабораторій в Новоросійському ун-ті та ХТІ. Вільно володів російською, українською, німецькою, французькою, польською мовами, знав англійську та італійську мови.

Грузинцев Олексій Петрович

(1851 - 1919) – завідувач кафедри фізики в Харківському університеті (1904 – 1914). Докладав багато зусиль для створення демонстраційного музею, фізичного кабінету і фізичного практикуму. Опублікував велику кількість підручників та наукових праць, заснував перший науковий семінар з фізики в університеті (1910), який згодом став центром фізичної наукової думки в Харкові.

Левицький Григорій Васильович

(1852 -1917) – професор астрономії (1884-1894). В 1879 -1894 викладав у Харківському університеті. Керував будівництвом і устаткуванням Харківської обсерваторії.

Струве Людвіг Оттович

(Густав Вільгельм Людвіг Струве, 1858 – 1920)– професор Харківського університету (1894). Директор астрономічної обсерваторії Харківського університету (1898-1919).

Морозов Юрій Іванович

(30.03.1836 – 30.04.1900) Народився в містечку Соколки Кобелякського повіту Полтавської губернії. Закінчив фізико-математичний факультет Імператорського Харківського університету в 1857 році. Упродовж (1860-1862) рр. удосконалював знання в Німеччині, Австрії, Швейцарії, Бельгії, Франції та Англії. У 1864 р. захистив магістерську, а в 1970 р. - докторську дисертацію. У (1862-1867) рр. читав лекції з теоретичної та дослідної фізики й метеорології. Завідував кафедрою фізики (1864 – 1866) рр., а з 1867 року – кафедрою фізичної географії в Харківському університеті. У 1869 році він першим розробив пристрій, використання якого давало можливість одночасно передавати по одній лінії зв’язку кілька телеграм сигналами змінного струму низької частоти.

Шимков Андрій Петрович

(21.11.1839 – після 1909) - фізик, заслужений професор Харківського університету. Закінчив університет у 1860 році. У 1864 році захистив магістерську дисертацію. Упродовж (1866-1867) рр. удосконалював знання в університетах Франції, Німеччини, Швейцарії. У 1868 р. захистив докторську дисертацію. 32 роки (1867 – 1899) рр. очолював кафедру фізики у Харківському університеті. Читав курс дослідної фізики студентам 1-го та 2-го курсів. У 1875 р. видав «Курс дослідної фізики» (у трьох томах), який тривалий час використовувався як основний підручник з фізики в університетах Російської імперії. Книга А.П. Шимкова «Теоретична фізика» була першим підручником з теоретичної фізики, виданим у Харківському університеті.

Погорілко Олександр Костянтинович

(07.08. 1848 – 24.12. 1912) У 1870 р. закінчив фіз.-мат. факультет Харківського університету. Захистив магістерську дисертацію у 1877 році. Читав лекції з теоретичної фізики на 3-му й 4-му курсах як приват-доцент. У 1878 році відбув у відрядження до Німеччини. З 1885 р. працював ад'юнкт-професором у Харківському технологічному інституті, де заснував і обладнав кабінет фізики, навчальну лабораторію та метеорологічну станцію. Першим у Харкові провів досліди з рентгенівськими променями одразу ж після їх відкриття. У 1900 – 19012 рр. був Харківським міським головою. Статський радник. Нагороджений орденами Російської імперії – Святої Анни 3 - та 2 ступеня; Орденом Святого Станіслава 2 ступеня; Орденом Святого Володимира 4 ступеня.

Фесенков Василь Григорович

(1889-1972) – видатний астроном, один з засновників астрофізики, професор, академік АН СССР (1935), академік АН Казахської РСР (1946). Відзнаки: три ордени Леніна, орден Трудового Червоного Прапора, медалі. В 1911 році закінчив Харківський університет. В 1915-1920 роках викладав астрономію у Харківському університеті.

Барабашов Микола Павлович

(1894 – 1971) – доктор фізико-математичних наук (1936), академік АН УРСР (1948). Закінчив Харківський університет (1919). З 1930 року – директор Астрономічної обсерваторії Харківського університету, з 1933 – професор Харківського університету, з 1943 по 1945 роки – ректор Харківського університету. З 1934 по 1971 – завідувач кафедри астрономії Харківського університету. Відзнаки: Герой Соціалістичної Праці (1969). чотири ордени Леніна, орден Трудового Червоного Прапора, медалі. Іменем Барабашова названо малу планету 2883 Барабашов та кратер на Марсі. У НАН України у 1992 запроваджено премію імені М. П. Барабашова.

Пінес Борис Якович

У 1926 році закінчив Ленінградський політехнічний інститут. Видатний вчений в галузі фізики твердого тіла та рентгеноструктурного аналізу. Доктор фіз.-мат. наук (1936), професор (1945), У 1937р. створив у Харківському університеті кафедру фізики твердого тіла, яку очолював до кінця свого життя. Член Наукової ради з фізики твердого тіла при АН СРСР (1956-68рр.), почесний член Міжнародного інституту спікання (1968) при Академії наук Югославії, член Міжнародної консультативної ради журналу Journal of Materials Science (Великобританія), кавалер двох орденів «Знак Почета» — 1943 та 1955 рік, лауреат Державної премії УРСР (1986 — посмертно).

Шубников Лев Васильович

(1901 – 1937) – видатний фізик в галузі фізики низьких температур. Відкрив осциляції магнетоопору при низьких температурах (осциляції Шубнікова – де Гааза). Відкрив антиферомагнетизм та парамагнетизм твердого водню. Засновник (1930, Харків) першої в СРСР кріогенної лабораторії. В 1935 році був головою кафедри фізики твердого тіла Харківського університету.

Синельников Кирило Дмитрович

(29.05.1901 - 16.10.1966) – Фізик – експериментатор, організатор науки, академік АН УРСР (1948 р.). Заслужений діяч науки УРСР (1951 р.). Закінчив (1923 р.) Кримський університет. У (1928-1930) рр. стажувався у Е. Резерфорда Із 1930 року – завідувач відділу, а в (1944 - 1965) рр. – директор Харківського фізико-технічного інституту. В 1932 році спільно з А.К. Вальтером, Г.Д. Латишевим та О.І. Лейпунським уперше в СРСР розщепив високоенергетичними протонами ядро атома літію. З 1946 року – керівник Лабораторії № 1 (Харків, «урановий проект»). Завідувач кафедри експериментальної фізики (1937 – 1955) рр. фізичного відділення фіз. - мат. ф-ту ХДУ імені О.М. Горького. Започаткував створення навчального фізичного практикуму, зокрема оптичної лабораторії – сучасного практикуму з оптики на кафедрі експериментальної фізики фізичного факультету. Його іменем названа Нова фізична аудиторія фізичного ф-ту ХНУ імені В.Н. Каразіна.

Іваненко Дмитро Дмитрович

(1904 – 1994) – професор (1931), автор протон-нейтронної моделі атомного ядра, першої моделі ядерних сил (1934, разом з І.Є. Таммом) та передбачення синхротронного випромінювання (1944, разом з І.Я. Померанчуком). Відзнаки: Сталінська премія (1950, спільно з А. О. Соколовим та І. Я. Померанчуком), орден Трудового Червоного Прапора (1980). В 1923-1924 рр. навчався в ХІНО. В 1929-1931 рр. співпрацював професором Харківського університету.

Ландау Лев Давидович

(1908 – 1968) – академік АН СРСР (1946), член академій наук Данії, Нідерландів, Американської академії наук і мистецтв (США), Французького фізичного товариства, Лондонського фізичного товариства і Лондонського королівського товариства. Відзнаки: лауреат Нобелівської премії з фізики (1962), Герой Соціалістичної Праці (1954), лауреат Ленінської (1962) та 3-х Державних премій (1946, 1949, 1953), лауреат премії Ф. Лондона (1960), інші. Завідувач кафедри теоретичної фізики фізико-математичного факультету Харківського університету (1933), доктор фізико-математичних наук (1934). Завідувач кафедри експериментальної фізики Харківського університету, професор (1935).

П’ятигорський Леонід Моісейович

(1909 – 1993) – співавтор Л. Ландау у першому виданні 1-го тому фундаментального курсу з теоретичної фізики («Механика», 1940). В 1926 – 1931 роках навчався в Харківському університеті. В 1935 – 1940 роках очолював кафедру теоретичної фізики Університету. З 1956 року очолював теоретичний відділ у Всесоюзному науково-дослідному інституті фізико-технічних та радіофізичних вимірювань.

Убийвовк Олена Костянтинівна

(1918 – 1942) – Герой Радянського Союзу. Навчалась на фізико-математичному факультеті Харківського університету (1937 – 1941). Після закінчення 4-го курсу, в рідній Полтаві очолила антифашистську молодіжну організацію «Нескорена полтавчанка». Указом Президії Верховної Ради СРСР від 8 травня 1965 року Убийвовк Олені Костянтинівні за мужність і героїзм, проявлені в боротьбі з німецько-фашистськими окупантами, було присвоєне звання Героя Радянського Союзу (посмертно).

Ліфшиць Ілля Михайлович

(1917 – 1982) – автор фундаментальних праць з фізики твердого тіла, фізики низьких температур, квантової механіки і квантової статистики. Академік АН УРСР (1967) і АН СРСР (1970). Закінчив у 1936 році фізико-математичний факультет Харківського університету. Від 1944 року – професор Харківського університету, від 1964 року – професор Московського університету. Відзнаки: Ленінська премія (1967), орден Трудового Червоного Прапора та медалі, премія ім. Ф.Саймона Британського фізичного товариства, премія АН СРСР ім. Л.Мандельштама, почесний член Трініті-коледжу Кембриджського університету, іноземний член Національної академії наук США.

Хоткевич Володимир Гнатович

(1913 – 1982) – член-кореспондент АН УРСР. З 1950 року працював в Харківському університеті. В 1954 – 1958 роках – професор фізико-математичного факультету ХДУ, в 1958 – 1963 роках – завідувач кафедри експериментальної фізики, в 1959 – 1963 роках – декан фізико-математичного факультету. З 1966 по 1975 - ректор Харківського університету. Почесний доктор наук Познанського університету ім. Адама Міцкевича (1969). Відзнаки: орден «Знак Почёта» (1961), орден Леніна (1967), орден Трудового Червоного Прапора (1971), медаль «За доблестный труд в Великой Отечественной войне 1941-1945 гг.»

Ахієзер Олександр Ілліч

(1911 — 2000) – доктор фізико-математичних наук (1940), професор (1941), академік УРСР (1964). Заслужений діяч наук УРСР (1986). Відзнаки: премія імені Л. Мандельштама АН СРСР (1948), Державна премія УРСР в галузі науки і техніки (1986), премія імені І. Померанчука (премія Московського інституту теоретичної та експериментальної фізики, 1998) та премія імені О. С. Давидова (премія НАНУ, 2000). Державні нагороди СРСР, України – орден «За заслуги» 3-го ступеня (1996), 2-го ступеня (1999). В 1970-х – 1980-х роках працював професором фізичного факультету.

Галкін Олександр Олександрович

(1914 – 1982) – доктор фізико-математичних наук (1955), професор, академік Академії наук УРСР (1965). Організатор і перший директор Донецького фізико-технічного інституту (1965-1982). Відзнаки: Заслужений діяч науки УРСР (1978), лауреат премії імені К. Синельникова АН УРСР (1975), двічі лауреат Державної премії УРСР в галузі науки і техніки (1971, 1982); два ордени Трудового Червоного Прапора, медалі. У 1939 році закінчив Харківський університет.

Гегузін Яков Євсейович

(1918 – 1987) – доктор фізико-математичних наук, професор, один з фундаторів фізики спікання, засновник кафедри фізики кристалів (1964) і школи фізики кристалів, відомий популяризатор науки. В 1941 році закінчив фізико-математичний факультет Харківського університету. З 1950 року до останніх днів працював на фізичному факультеті, очолював кафедру фізики кристалів Харківського університету.

Вєркін Борис Ієремійович

(08.08.1919 – 12.06.1990) Народився в Харкові. У 1940 році закінчив фіз.- мат. ф-т Харківського університету і вступив до аспірантури УФТІ. Його науковим керівником був Б.Г. Лазарєв – академік АН УРСР (1951). Але почалась війна, і Б.І. Вєркін – в рядах захисників вітчизни. Тільки в 1946 році він зміг повернутися до наукової діяльності. Кандидатську дисертацію захистив у 1951 р., а докторську – в 1958 році. Академік АН УРСР (1972). Б.І. Вєркін – видатний організатор науки, в 1960 році заснував у Харкові Фізико-технічний інститут низьких температур АН УРСР (нині – імені Б.І. Вєркіна НАН України), був його директором до останніх днів свого життя. Створив школу фізиків-кріогенщиків (академіки: В.В. Єременко, І.М. Дмитренко, В.Г. Манжелій, І.К. Янсон, член-кор. І.О. Кулик та інші ). Б.І. Вєркін - з вересня 1979 по 1982 рік - завідував кафедрою експериментальної фізики, з 1950 р. читав лекції з загальної і експериментальної фізики на фізико-математичному і фізичному( в 60-ті та 70-ті роки) факультетах Харківського університету. Лауреат Державних премій УРСР (1973) і СРСР (1978). Відзнаки: ордени Леніна, Вітчизняної війни I ступеня, Жовтневої Революції, Трудового Червоного Прапора, «Знак Почета».

Косевич Арнольд Маркович

(1928 – 2006) – доктор фізико-математичних наук, професор, член-кореспондент НАН України (1990). Зробив значний внесок в розробку електронної теорії металів та теорію кристалів. В 1974-2003 роках очолював відділ теоретичної фізики в ФТІНТ НАНУ. Відзнаки: двічі лауреат Державної премії України (1978, 2001), лауреат премії ім. К. Синельникова НАН України, почесний доктор Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. . В 1951 році закінчив фізико-математичний факультет Харківського університету. Працював професором кафедри теоретичної фізики Харківського університету.

Канер Емануіл Айзікович

(19.11.1931 – 25.07.1986) – Доктор ф.-м. наук (1963), професор (1971), член-кор. АН УРСР (1982). В 1954 р. закінчив фіз.-мат. ф-т ХДУ імені О.М. Горького. З 1955 – працював в ІРЕ, де в 1965 році заснував відділ теорії твердого тіла і більш ніж 20 років був його керівником. З 1966 р. викладав на кафедрі теоретичної фізики ХДУ. Е.А. Канер - автор загальних курсів з електродинаміки та з теорії металів. Співавтор двох відкриттів: Резонанс Азбеля-Канера (1966 р.) та - Електромагнітні сплески в провідному середовищі (1970). Лауреат Державної премії УРСР (1980 р.). Був редактором журналу «Solid State Communications», а також членом редколегій: «Українського фізичного журналу»; «Фізика низьких температур». Засновник школи фізиків-теоретиків (В.О. Ямпольський, М.М. Макаров, І.Е. Аронов, Р.І. Шехтер, В.Л. Фалько, Л.В. Чеботарьов В.М. Гвоздіков, О.М. Єрмолаєв). Серед учнів – більше 20 кандидатів і 11 докторів наук.

Єременко Віктор Валентинович

(1932) – доктор фізико-математичних наук (1967), професор (1968), академік НАН України (1978), заслужений діяч науки і техніки України (1982), Почесний член Американського Фізичного Товариства (2000), почесний працівник космічної галузі України (2007), почесний доктор Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. В у 1955 році закінчив фізико-математичний факультет Харківського державного університету. Відзнаки: лауреат Державної премії України (1971), премії Президії АН УРСР ім. К. Д. Синельнікова (1985), Державної премії Азербайджанської РСР (1986), премії Президії АН СРСР та Польської Академії наук (1987), премії Президії Національної академії наук України ім. Л. В. Шубникова (2004). Нагороди: орден «За заслуги» III ступеня (2002) та Почесна грамота Верховної Ради України (2010).

Манжелій Вадим Григорович

(1933 - 2013) – доктор фізико-математичних наук (1970), професор (1972), академік Національної академії НАН України (1990), заслужений діяч науки і техніки України (1998), почесний професор Інституту низьких температур і структурних досліджень Польської академії наук (2004). Відзнаки: ордени «Знак почета» (1983), «За заслуги» III ступеня (2003 ) та «За заслуги» II ступеня (2009); почесний знак відзнаки Національної академії наук України „За научные достижения” (2008р), Почесна грамота Верховної Ради України (2008) та інші. Закінчив фізико-математичний факультет Харківського державного університету в 1955 році.

Гнатченко Сергій Леонідович

(1947) – доктор фізико-математичних наук, професор, академік НАН України (2012), директор Фізико-технічного інституту низьких температур (з 2006). Відзнаки: лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2004), Почесний доктор Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна (2014). Активно співпрацює з фізичним факультетом.

Мухін Володимир Васильович

(1949) – доктор фізико-математичних наук (1990), професор (1994), Народний депутат України 2-го, 3-го та 4-го скликань. Головний науковий працівник Національного наукового центру «Харківський фізико-технічний інститут». Лауреат премії Ленінського комсомолу в галузі науки і техніки (1981). Відзнаки: орден «За заслуги» III ступеня (1998). В 1970 р. закінчив фізичний факультет Харківського державного університету.

Віленкін Олександр Володимирович

(1949) – видатний американський фізик, професор та директор Інституту космології при Університеті Тафтса (м. Бостон, штат Массачусетс, США) (1979). Один з авторів теореми Борде-Гут-Віленкіна. Закінчив фізичний факультет Харківського державного університету в 1971 році.

Фегер Олександр

член Міжнародного Інституту Кріогеніки, Міжнародної спілки чистої та прикладної фізики IUPAP, Європейського фізичного товариства (1995), Американського фізичного товариства (1996), академік Словацької Академії наук (2002). Відзнаки: Словацької Академії наук за організацію експериментальної бази для досліджень в області наднизьких температур і досягнення у дослідженнях надплинного Не-3 (2002), Міністерства освіти та науки України за великий особистий внесок у розвиток співробітництва в області науки та освіти (2005 рік). Почесний доктор Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна (2008).

Шкуратов Юрій Григорович

(1952) – доктор фізико-математичних наук (1980), професор (2002), член-кореспондент НАН України (2012), лауреат Державної премії України (1986) і премії ім. М.П. Барабашова НАН України, член Міжнародного астрономічного союзу. В 2008 році Астрономічний союз присвоїв астероїду під номером 12234 им’я Shkuratov. Закінчив фізичний факультет Харківського державного університету ім. О.М. Горького в 1975 році. Завідувач кафедри астрономії Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна

Бельська Ірина Миколаївна

(1958) – доктор фізико-математичних наук (2007), професор, провідний науковий співробітник Науково-дослідного інституту астрономії Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна, лауреат Державної премії України (2010). Астрономічний союз присвоїв астероїду під номером 8786 ім‘я «Belskaya».

Вальтер Антон Карлович

(1905 – 1965) – академік АН УРСР (1951). В 1932 р. Спільно з К. Д. Синельниковим, О. І. Лейпунським і Г. Д. Латишевим уперше в СРСР здійснив розщеплення атомного ядра штучно прискореними частинками. Відзнаки: заслужений діяч науки і техніки УРСР (1955), лауреат Державної премії УРСР (1993 (посмертно)). З 1947 р. викладав на фізико-математичному факультеті Харківського університету.

Бар'яхтар Віктор Григорович

(1930) – доктор фізико-математичних наук (1965), академік НАН України, перший віце-президент НАН України(1994–1998), засновник та перший директор Інституту магнетизму НАН (з 1995). Відзнаки: заслужений діяч науки і техніки УРСР (1980). Герой України (2010), орден Леніна, орден Трудового Червоного Прапора, орден князя Ярослава Мудрого V ступеня (1998), ордени «За заслуги» II (2000) и I (2005) ступенів, пам’ятна медаль Іоанна Павла ІІ (1994), Почесний знак відзнаки Президента України, Золота медаль ім. В. І. Вернадського НАН України (2008). В 1953 закінчив фізико-математичний факультет Харківського університету. В 1960-их рр.. викладав на фізичному факультеті Харківського університету.

Марченко Володимир Олександрович

(1922) – науковець у галузі математична фізика, математичний аналіз, диференційні рівняння, доктор фізико-математичних наук (1951), професор (1952), академік НАН України (1987), академік РАН. Відзнаки: Почесний доктор Сорбонни, член Норвезького королівського товариства наук і літератури, лауреат Ленінської премії СРСР (1962), лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (1989), лауреат премії ім. М. М. Крилова АН УРСР (1982), Заслужений діяч науки УРСР (1992), Золота медаль імені В. І. Вернадського НАН України, 2 ордени Трудового Червоного Прапора (1967, 1972), орден князя Ярослава Мудрого V ступеня (2002) і ІV (2007). В 1946-1960 рр. викладав на фізичному відділенні Харківського університету.

Бакай Олександр Степанович

(1938) – доктор фізико-математичних наук (1972), професор (1977), академік НАН України (2009), завідувач теоретичного відділу ХФТІ НАН України, член секції Комітету з Державних премій України. Відзнаки: лауреат Державної премії України (1992), лауреат премії ім. К. Д. Синельникова (2003), лауреат премії ім. О.І. Лейпунського (2008). В 1961 р. закінчив фізико-математичний факультет Харківського університету. Протягом 1977-1999 рр. ? професор ХДУ.

Боровик Євген Станіславович

(1915-1966) – доктор фізико-математичних наук (1955), професор (1957), член-кореспондент АН УРСР (1961). Викладав на фізичному факультеті, де започаткував нову спеціалізацію – магнетизм.

Герасимович Борис Петрович

(1889-1937) – один з перших і видатних астрофізиків-теоретиків і фахівців в зоряній астрономії В 1914 р. закінчив Харківський університет і був залишений для підготовки до професури. Приват-доцент Харківського університету (1917–1922), професор астрономії (1922–1931) , старший астроном обсерваторії Харківського університету (1920–1931), директор Пулковській обсерваторії (з 1933). Ім'ям Герасимовича названі місячний кратер і мала планета 2126 Герасимович.

Федорець (Єзерська) Валентина Олександрівна

(1923-1976) – автор всесвітньо відомого фотометричного каталогу місячних утворень, кандидат фізико-математичних наук (1965). В 1946 р. закінчила фізико-математичний факультет Харківського університету. Доцент, старший науковий співробітник фізичного факультету (1965-1976). На честь Федорець В.О. названий кратер на Венері.

Струве Отто Людвігович

(1897-1963) – один з найвідоміших астрофізиків ХХ століття, історик астрономії. Член Національної академії наук США, Франції, Бельгії, Великобританії, Канади, Нової Зеландії; почесний доктор 9 найбільших університетів світу (Льєжський, Пенсільванський, Каліфорнійський, Національний університет Мексики та інш.) Президент Американського астрономічного товариства (1946-1949), президент Міжнародного астрономічного союзу (1952-1955). В 1915 р. вступив до Харківського університету. Учасник Першої світової війни. Після закінчення навчання при фізико-математичному факультеті був викладачем школи-майстерні точної механіки. 2227 Отто Струве – астероїд, кратер О. Струве на Місяці.

Азбель, Марк Яковлевич

(1932) - ізраїльскьий физик, доктор фізико-математичних наук (1957, керівники –Л.Д. Ландау, П.Л. Капиця), професор. Професор Московського державного університету (1964-1973). Професор Тель-Авівського університету (з 1973). Разом з Канером Е.А. відкрив явище циклотронного резонансу в металах (1956). В 1953 році закінчив фізико-математичний факультет Харківського університету.

Каганов Моісей Ісаакович

(1921) – доктор фізико-математичних наук (1958), провідний науковий співробітник Інституту фізичних проблем ім.. П.Л. Капиці АН СРСР (1970-1994), професор Московського університету. Співавтор всесвітньо відомої монографії Лифшиц И. М., Азбель М. Я., Каганов М. И. Электронная теория металлов ( 1971). Ветеран Другої світової війни. Закінчив фізико-математичний факультет Харківського університету в 1949 році. Працював викладачем кафедри теоретичної фізики Харківського університету (1960-ті рр.)

Кошкін Володимир Моісейович

(1936 – 2011) – доктор фізико-математичних наук (1972), професор (1981), завідувач кафедри фізичної хімії НТУ «ХПІ».. Відзнаки: лауреат Державної премії України (2001), заслужений діяч науки і техніки України (2009). В 1959 році закінчив фізико-математичний факультет Харківського університету. Викладач Харківського університету (1973, 1974). В пам'ять В.М. Кошкіна відкрито меморіальну дошку в НТУ «ХПІ».

Омельянчук Олександр Миколайович

Стржемечний Михайло Олексійович

(1940) - доктор фізико-математичних наук, член-кореспондент НАН України (2003). В 1962 р. закінчив фізичний факультет Харківського університету. Відзнаки: лауреат премії ім. О.Ф. Приходько (2006), лауреат Державної премії України (2011).

Кулик Ігор Орестович

(1935) – доктор фізико-математичних наук, член-кореспондент УРСР (1978). Співавтор наукового відкриття «Явище перерозподілу енергії носіїв заряду в металічних мікроконтактах при низьких температурах» (1986). Відзнаки: лауреат Державної премії УРСР (1980). В 1959 р. закінчив фізико-математичний факультет Харківського університету.

Кайдаш Вадим Григорович

(1971) – кандидат фізико-математичних наук (1998), директор НДІ астрономії ХНУ імені В.Н. Каразіна. Відзнаки: лауреат Державної премії України (2010). В 1993 р. закінчив фізичний факультет Харківського університету.

Розенбаум Віктор Михайлович

доктор фізико-математичних наук (1993), професор (2013), завідувач відділу теорії наноструктурних систем в Інституті хімії поверхні ім. А.А. Чуйко НАН України. В 1977 р. закінчив фізичний факультет Харківського університету.

Карачевцев Віктор Олексійович

доктор физіко-математичних наук (1997), завідувач відділу молекулярної біофізики ФТІНТ ім. Б.І. Вєркіна НАН України (з 2000). Відзнаки: лауреат Державної премії України (2012). В 1977 р. закінчив фізичний факультет Харківського університету

Мільнер Абрам Соломонович

(1904 - 1971) – кандидат фізико-математичних наук (1938), засновник кафедри загальної фізики та спеціалізації фізики магнітних явищ (1940), завідувач кафедри загальної фізики (1940-1971). В 1926 р. закінчив фізико-математичний факультет Харківського інституту народної освіти. В 1944-1951 рр. – декан фізико-математичного факультету Харківського університету.

Цукерник Віктор Мойсейович

(1927 - 2012) – доктор фізико-математичних наук (1968), професор (1971), засновник харківської наукової школи з теорії магнітних явищ. В 1949 р. закінчив фізико-математичний факультет Харківського університету. До 1994 р. викладав теоретичні курси на фізичному та механіко-математичному факультетах Харківського університету.

Звягін Анатолій Іларіонович

(1937 - 1991) - доктор фізико-математичних наук (1974), професор (1978), член-кореспондент Академії наук України (1985), лауреат Державної премії України (1991), директор ФТИНТ НАН України (1988-1991). З 1980-их рр. співпрацював професором на кафедрі загальної фізики Харківського університету.

Янсон Игор Кондратович

(1938 - 2012) - доктор фізико-математичних наук (1975), професор (1978), академік НАН України (1992), завідувач відділом мікроконтактної спектроскопії ФТІНТ НАН України (1970-2012). Вперше здійснив спостереження електромагнітного випромінювання з надпровідних тунельних переходів. Відкрив метод мікроконтактної спектроскопії. Відзнаки: лауреат премії ЦК ЛКСМ України з науки та техніки ім..М.Островського (1967), лауреат Державної премії УРСР (1980), лауреат Хьюлетт-Паккардівської премії Єропейського Фізичного товариства (1987), лауреат премії фонду Олександра фон Гумбольта (Німеччина,1996).

Андерс Олександр Георгійович

У 1963 році закінчив радіотехнічний факультет ХПІ і до 2000 працював у ФТІНТ НАН України. Доктор фіз.-мат. наук (з 1988 р.), професор, завідувач (з 2001 року) кафедри загальної фізики фізичного факультету ХНУ імені В.Н.Каразіна. Державна премія України (1991). Золота медаль (2013 р.) Університету імені П.Й. Шафарика (м. Кошице, Словаччина) за значний внесок у науку в галузі низькорозмірного магнетизму. Голова спеціалізованої вченої ради при ХНУ ім.. В.Н. Каразіна, член спеціалізованої вченої ради при ФТІНТ НАН України, член редколегії Вісника ХНУ ім. В.Н. Каразіна, серія «Фізика».

Гриньов Борис Вікторович

У 1978 р. закінчив фізичний факультет Харківського державного університету. Доктор технічних наук (1994), професор (1998), академік НАН України (2006). З 2002 р. — директор Інституту сцинтиляційних матеріалів НАН України. З 2007 р. — завідувач кафедри фізики кристалів ХНУ імені В.Н. Каразіна. Відзнаки і нагороди: Державна премія України (1996); премія НАН України ім. Г. В. Курдюмова (2004) та ім. В. І. Трефілова (2010); премія Об'єднаного інституту ядерних досліджень (2005). Заслужений діяч науки і техніки України (1998). Нагороджений: орденом «За заслуги» — ІІІ ступеня (2006), ІІ ступеня (2009), І ступеня (2013); орденом Дружби (Російська Федерація) (2011); Почесний доктор наук (2008) Ханьяньського університету. Корея (м. Сеул).

Милославський Володимир Костянтинович

(1928) – доктор фізико-математичних наук (1972), професор (1974), завідувач кафедри фізичної оптики (1990-2003), професор кафедри фізичної оптики. Відзнаки: заслужений професор ХНУ імені В.Н. Каразіна (2000).

Акімов Леонід Опанасович

(1937) - доктор фізико-математичних наук (1988), завідувач відділу Місяця і планет Астрономічної обсерваторії. Автор формули Акімова. Відзнаки: лауреат премії ім. М.П. Барабашова НАН України (1987).

Харченко Микола Федорович

(1939) - доктор фізико-математичних наук, професор, член-кореспондент НАН України (1995), академік НАН України (2009). Відзнаки: премія Академії наук СРСР і Польської Академії наук (1987), премія АН УРСР ім. К.Д. Синельникова (1985), лауреат Державної премії України (2004). В 1960 р. закінчив фізико-математичний факультет Харківського університету.

Кравець Торичан Павлович

(1876-1955) – член-кореспондент АН СРСР (1943), професор (1944), фахівець в області наукової та прикладної фотографії і світлотехніки, історик науки. Професор фізики Харківського університету (1914-1921).

Королюк Олексій Полікарпович

(1926) - доктор фізико-математичних наук (1974), член-кореспондент НАН України (1985). Співавтор відкриття диференціального акустомагнетоелектричного ефекту в твердих тілах (1973), завідувач відділом в Інституті радіофізики і електроніки ім. О.Я. Усикова НАН України (з 1967). Відзнаки: заслужений діяч науки і техніки УРСР (1982), лауреат Державної премії УРСР (1980). В 1956 р. закінчив фізико-математичний факультет Харківського університету.

Самойлова-Яхонтова Наталія Сергіївна

(1896 - 1994) – професор (1946), керівник відділу малих планет і комет Інституту теоретичної астрономії АН СРСР (1945-1956). Під її керівництвом Служба малих планет СРСР зайняла найважливіше місце у системі світових спостережень цих об'єктів. На її честь було названо астероїд 1653 Яхонтовія. В 1919 р. закінчила Харківський університет.

Ямпольський Валерій Олександрович

(1946) – доктор фізико-математичних наук (1988), професор (1993), член-кореспондент HAH України (2009). Відзнаки: лауреат державної премії України (2013). У 1967 р. закінчив фізичний факультет Харківського університету. Професор кафедри теоретичної фізики ХНУ імені В.Н. Каразіна (з 1993).

Ковальов Олександр Семенович

(1945) – доктор фізико-математичних наук (1989), профессор (2003), провідний науковий співробітник ФТІНТ ім. Б.І. Вєркіна НАН України. Відзнаки: лауреат Державної премії України(2013), премії ім. А.С.Давідова НАН України (2006). У 1967 р. закінчив фізичний факультет Харківського університету. З 2003 р. - професор кафедри теоретичної фізики імені академіка І.М.Ліфшиця Харківського університету.

Піщанський Валентин Григорович

(1931) – доктор фізико-математичних наук (1970), профессор (1971), член Наукової ради з фізики низьких температур Академії наук СРСР (1976-1991). Головний співробітник ФТІНТ ім. Б.І. Вєркіна НАН України. Відзнаки: лауреат Державної премії України (2008), медаль НАН України «За підготовку наукової зміни» (2010). В 1955 р. закінчив фізико-математичний факультет ХДУ імені О.М. Горького. Професор кафедри теоретичної фізики імені академіка І.М.Ліфшиця ХНУ імені В.Н. Каразіна (з 1971).

Кріве Ілля Валентинович

(1946) – доктор фізико-математичних наук (1988), професор (1993). Відзнаки: лауреат державної премії України (2013). У 1967 р. закінчив фізичний факультет Харківського університету. Професор кафедри теоретичної фізики ХНУ імені В.Н. Каразіна (з 1993).

Лупішко Дмитро Федорович

(1942) – доктор фізико-математичних наук (1999), професор (2003). Відзнаки: лауреат Державної премії України (2010), премії ім. акад. М.П. Барабашова НАН України, Заслужений науковий співробітник ХНУ імені В.Н. Каразіна, Заслужений діяч науки та техніки України (2009). У 1969 закінчив фізичний факультет ХДУ ім. О.М. Горького. З 2000 р. – завідувач відділу фізики астероїдів НДІ астрономії ХНУ імені В.Н. Каразіна.

Францевич Іван Микитович

(1905-1985) – фізико-хімік, матеріалознавець, засновник Інституту проблем матеріалознавства ім. І.М. Францевича НАН України, професор (1934), член-кореспондент АН УРСР (1934), академік АН УРСР (1961). Відзнаки: Герой Соціалістичної Праці (1969), лауреат Державних премій СРСР (1950) та УРСР (1969), Заслужений діяч науки і техніки УРСР (1965), два ордени Леніна (1969, 1981), Трудового Червоного Прапора (1954, 1959), орден Жовтневої революції (1975), медалі. В 1929 р. закінчив одночасно хімічний і фізико-математичний факультети Харківського інституту народної освіти. В 1930 р. викладав у Харківському університеті.

Мельников Олег Олександрович

(1912 -1982) – радянський астроном, член-кореспондент АН СРСР (1960). Президент Комісії № 9 «Астрономічні інструменти» Міжнародного астрономічного союзу (1964-1967). Відзнаки: премія ім. Ф.О.Бредіхіна АН СРСР (1950). В 1933 р. закінчив фізико-математичний факультет Харківського університету.

Каврайський Володимир Володимирович

(1884 - 1954) — радянський астроном, геодезист і картограф,винахідник, професор (1935), інженер-контр-адмірал, розробник методу спільного визначення часу і широти (спосіб Каврайського) для астрономічних спостережень у високих широтах. Відзнаки: Державна премія СРСР (1952), орден Леніна, два ордени Червоної Зірки, орден Трудового Червоного Прапора, медалі. В 1916 р. закінчив фізико-математичний факультет Харківського університету.

Симон Василий Петрович

(1920 – 1999) – Герой Радянського Союзу (1944), відмінник народної освіти, заслужений вчитель УРСР. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22 липня 1944 року за вміле керівництво підрозділом, мужність та відвагу під час захоплення та утримання плацдарму на березі ріки Західна Двина, лейтенанту Симону Василю Петровичу присвоєне звання Героя Радянського Союза. Відзнаки: орден Леніна, медаль «Золота Зірка», орден Вітчизняної війни 1-го ступеня, орден Червоної Зірки, орден Богдана Хмельницького 3-го ступеня. В 1938 р. поступив до фізико-математичного факультету Харківського університету, якій закінчив в 1948 р.

Галунов Микола Захарович

(1951) – доктор фізико-математичних наук (1994), професор (2001), завідувач відділом молекулярних і гетероструктурованих матеріалів Інституту сцинтиляційних матеріалів (НТК "Інститут монокристалів") НАН України (з 2004). Член міжнародної асоціації IEEE, міжнародного наукового товариства OSA ("Optical Society of America"). Відзнаки: премія ім. І.М. Францевича НАН України (1992). В 1973 р. закінчив фізичний факультет Харківського університету. З 2014 р. – в.о. завідуючого кафедрою фізичної оптики фізичного факультету ХНУ імені В.Н. Каразіна (з 2014).

Євдокимов Микола Миколайович

(1868 -1940) – астроном, доктор фізико-математичних наук (1912), профессор (1914), член Німецького астрономічного товариства. Відзнаки: премія Російського астрономічного товариства (1912), заслужений діяч науки УРСР (1935). В 1890 р. закінчив фізико-математичний факультет Харківського університету. Залишений при кафедрі астрономії для підготовки до професорського звання, плідно працював в Харківському університеті (викладав в 1895–1922 рр.). Директор Харківської обсерваторії (1917–1930). Ім'ям Євдокимова названий кратер на Місяці.

Пастур Леонід Андрійович

(1937) – доктор фізико-математичних наук, професор , академік НАН України (1990), завідувач відділу теоретичної фізики ФТІНТ НАН України (з 1986). Відзнаки: лауреат Державної премії УРСР у галузі науки і техніки (1985), премії НАН України імені М. М. Боголюбова (2002), премії НАН України імені М. В. Остроградского (2009), почесний доктор Університету Руру (Німеччина). Професор Харківського університету, викладач кафедри теоретичної фізики (1970-ті -1980-ті рр.)

Ю Лу

(Yu Lu, Китайська Народна Республіка) (1937) – видатний фізик-теоретик, організатор фізичної науки в КНР. Керівник підрозділу фізики конденсованого стану у Міжнародному Центрі теоретичної фізики в Трієсті (Італія), Директор Міждисциплінарного центру теоретичних досліджень Китайської Академії наук, член Китайської Академії наук (1999), член академії наук країн, що розвиваються, член Американського фізичного товариства (2005), зам. головного редактора міжнародного журналу «Advances in Physics», член комісії зі статистичної фізики Міжнародного Об’єднання чистої та прикладної фізики (International Union of Pure and Applied Physics). Відзнаки: лауреат премій Китайської Академії наук (1987, 1999, 2000, 2007), міжнародна медаль імені Джона Т. Тейта Американського Інституту Фізики за міжнародне керівництво в фізиці (AIP Tate International Leaderships in Physics). Співробітник Інституту теоретичної фізики Китайської Академії наук (з 2007) В 1961 році з відзнакою закінчив фізичний факультет ХГУ.

Ківшар Юрій Семенович

(1959) – професор, засновник та керівник Центру нелінійної фізики, заслужений професор Австралійського національного університету, Канберра (Австралія), Член Американського Оптичного товариства (2000), член академії наук Австралії (2001), член Американського фізичного Товариства (2002), заслужений професор фонду Веннера-Грена, Швеція (2008), член Інституту фізики Великобританії (2012). Працював в ФТІНТ НАНУ, з 1990 – в наукових центрах США, Франції, Іспанії, Німеччини. Проф. Ю. С. Ківшар має однин з найбільших індексів Хірша h=67. Відзнаки: переможець конкурсу молодих вчених України (1989), лауреат Міжнародної премії Пневматікоса (Pnevmatikos) (1995), медаль Поусі (Pawsey) Австралійської академії наук (1998), медаль Валтера Боуса (Walter Boas) Австралійського Інституту фізики (2005), медаль Лиля (Lyle) академії наук Австралії – вища нагорода академії (2007). В 1981 році закінчив фізичний факультет ХГУ.

Конторович Віктор Мусійович

(1937) – доктор фізико-математичних наук, професор , академік НАН України (1990), завідувач відділу теоретичної фізики ФТІНТ НАН України (з 1986). Відзнаки: лауреат Державної премії УРСР у галузі науки і техніки (1985), премії НАН України імені М. М. Боголюбова (2002), премії НАН України імені М. В. Остроградского (2009), почесний доктор Університету Руру (Німеччина). Професор Харківського університету, викладач кафедри теоретичної фізики (1970-ті -1980-ті рр.)

Глазман Леонід Ізраілевич

(1958) – заслужений професор Йєльського університету, член Американського фізичного товариства, почесний професор кількох університетів та міжнародних наукових центрів, один з піонерів в теоретичному дослідженні взаємодії і колективних ефектів при квантовому транспорті в наноструктурах. З 1989 р. працював в наукових центрах України, Росії, США, Швеції, Італії, Німеччини, Нідерландів. Відзнаки: лауреат міжнародної премії Гумбольта. В 1979 році з відзнакою закінчив фізичний факультет ХГУ. Науковий співробітник кафедри теоретичної фізики (1979-1985).

Дудінов Володимир Миколайович

(1938) – доктор фізико-математичних наук (1986), старший науковий співробітник. Директор Астрономічної обсерваторії Харківського університету (1978-1993), завідувач відділу астрофізики Науково-дослідного інституту астрономії ХНУ імені В.Н. Каразіна (з 1993). Брав участь у створенні унікального процесора для обробки високоінформативних зображень, який занесено до реєстру об’єктів, які становлять національне надбання України. Відзнаки: лауреат Державної премії УРСР (1986). Випускник фізико-математичного факультету Харківського університету, з яким пов’язана вся наукова діяльність.

Притула Ігор Михайлович

(1959) - доктор фізико-математичних наук (2011), старший науковий співробітник (1999). Директор Інституту монокристалів НАН України. Володар 4 патентів на винаходи. Відзнаки: лауреат премії НАН України в галузі матеріалознавства ім. І.М. Францевича (2009 р.), відзнака НАН України «За професійні здобутки» (2014). Випускник кафедри фізичної оптики фізичного факультету Харківського університету.

Власенко Наталія Андріївна

(03.01.1929) – доктор фізико-математичних наук (1977), професор (1984), завідувач відділу електролюмінесценції (1966 – 1995) і провідний науковий співробітник (з 1995) Інституту фізики напівпровідників НАНУ. Лауреат Державної премії УРСР у галузі науки і техніки (1973), лауреат премію ім. В. Лашкарьова НАНУ (2003). Випускниця (1952) і наукова співробітниця (1953 - 1961) фізико-математичного факультету ХДУ. Зробила значний внесок у розвиток сучасних фізичних уявлень про механізми збудження та старіння в тонко плівкових електролюмінісцентних структурах (ТПЕЛС), роль інтерференційних і магнітних ефектів, фізичну модель з власної пам’яті та природу просторово неоднорідних динамічних станів у світінні; є автором розробки оптоелектронних пристроїв на базі ТПЕЛС.

Шульга Олександр Васильович

(15.03.1957) - доктор фіз.-мат. наук (2015), Директор НДІ Миколаївська астрономічна обсерваторія з 2015 року. Навчався в Харківському державному університеті, фізичний ф – т (астрономія) (1974 - 1979) рр. Після закінчення ун-ту: стажист-дослідник; (1980 - 1990) - м.н.с.; (1990 - 1992) – н.с.; зав. сектором (1992-2002); заступник директора з науки (2002-2015). Кандидат ф.-м. наук 14.11 2001. Ст.н. співробітник – 15.03. 2007. Область досліджень: астрометрія; дослідження малих тіл сонячної системи. Премії та нагороди: Почесна грамота Кабміну України, 2013; Грамота Верховної Ради України, 2011; Знак «За наукові досягнення» МОН України, 2006.

Ульянов Володимир Володимирович

(1934) – доктор фізико-математичних наук (1987), професор (1989), завідувач кафедри теоретичної фізики імені академіка І.М. Ліфшиця (1981-1993). Відзнаки: медаль імені В.Н.Каразіна Харківського університету (2014). В 1957 р. закінчив фізико-математичний факультет ХДУ імені О. М. Горького і відтоді працює на фізичному факультеті Харківського університету. Професор кафедри теоретичної фізики імені академіка І.М. Ліфшиця. Автор монографій, книг з історії фізики в Харкові.

Гладких Микола Тимофійович

(1934 – 2010) - доктор фізико-математичних наук (1976), професор (1981), відмінник освіти України, заслужений науковий співробітник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна (з 2005 р.). Відзнаки: медаль «За доблестный труд», медаль «За трудовую доблесть», знак «Высшая школа СССР. За отличные успехи в работе», відзнака «За наукові досягнення», інш. В Харківському університеті працював в 1958 - 2010 рр.

Андронов Володимир Михайлович

(1939) – доктор фізико-математичних наук ( 1989), професор (1990) , дійсний член Академії інженерних наук України (1992), завідувач кафедри експериментальної фізики Харківського університету (1983- 2001), голова секції розвитку і укріплення фундаментальних наук Північно-східного наукового центру НАН України, голова науково-методичної комісії з фізики і член науково-методичної ради Міністерства освіти і науки України (1988-2002), заступник голови фахової ради з природничих наук з питань ліцензування і акредитації ВНЗ Міністерства освіти і науки України, розробник і співавтор концепції двохступеневої фізичної освіти в Україні, освітньо-професійної програми за напрямом «Фізика» та двох Державних галузевих стандартів вищої освіти України. Засновник спеціальності «Фізика твердого тіла» в університеті м. Константина (Алжир). Член редакційної колегії журналу «Science and Тechnologie» (Algerie, 1996). В 1962 р. закінчив фізичний факультет Харківського університету.

Паргаманік Лев Елеазарович

(1914 - ?) – доктор фізико-математичних наук (1986), професор, завідувач кафедри теоретичної фізики Харківського університету(1978-1981). Учасник Великої Вітчизняної війни, Нагороджений багатьма бойовими орденами і медалями СРСР. В 1941 р. закінчив фізико-математичний факультет Харківського університету. Відомий багатьом поколінням фізиків як чудовий лектор, викладач фізичного факультету Харківського університету.

Єрмолаєв Олександр Михайлович

(1938) – доктор фізико-математичних наук (1989), професор (2000), завідувач кафедри теоретичної фізики імені академіка І.М. Ліфшиця (1993-2013). Відзнаки: відмінник освіти України (2008), лауреат премії Обласної державної адміністрації імені К.Д.Синельнікова (2011), медаль імені В.Н.Каразіна Харківського університету (2013). У 1961 р. закінчив фізико-математичний факультет ХДУ імені О. М. Горького і відтоді працює на фізичному факультеті Харківського університету. Професор кафедри теоретичної фізики імені академіка І.М. Ліфшиця.

Агєєв Леонід Опанасович

(1940) – доктор фізико-математичних наук (1991), професор (1993), завідувач кафедри фізичної оптики. Член 2-х спеціалізованих рад (ХНУ, ін-т Монокристалів) з захисту кандидатських та докторських дисертацій. Входить до складу редколегій 3-х наукових журналів (Ukrainian jornal of physical optics - Львів ; Фізична інженерія поверхні ; Вісник ХНУ, серія Фізика - Харків, ХНУ). В 1963 р. закінчив фізичний факультет Харківського державного університету імені А.М. Горького і почав викладацьку роботу на кафедрі фізичної оптики. Завідувач кафедри фізичної оптики (2003–2014).

(1926-2002) – доктор фізико-математичних наук (1994). В 1952 р. закінчив фізико-математичний факультет Харківського університету, був залишений викладачем на кафедрі експериментальної фізики. Близько 40 років працював викладачем, старшим викладачем, доцентом на кафедрах експериментальної фізики і фізики низьких температур. Протягом декількох десятиліть був завідувачем спеціалізації «фізика низьких температур», зробив значний внесок у становлення і розвиток науково-матеріальної бази спеціалізації і студентських практикумів

Оболенський Михайло Олександрович

(1940-2011) – доктор фізико-математичних наук (1993), професор (1994). Заслужений професор Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна (2001), Відмінник освіти України (2000), академік Вищої школи України (1994). Відзнаки: знак «Відмінник освіти України» (2000), знак «За наукові досягнення» (2005), лауреат премії НАН України ім. Б.І. Вєркіна (2008). В 1964 р. закінчив фізичний факультет Харківського державного університету імені А.М. Горького. Наукова і педагогічна діяльність були пов’язані з фізичним факультетом. Завідувач кафедри фізики низьких температур (1987-2011).

Лебедєв Віктор Прохорович

(1939 - 2013) – доктор фізико-математичних наук (1990), професор (1999). Випускник фізико-математичного факультету Харківського університету. Декан фізичного факультету Харківського університету (1993-2004), завідувач кафедри експериментальної фізики (2001-2013). З ініціативи В. П. Лебедєва та за його безпосередньої участі було відновлено видання «Вісника Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна». Серія «Фізика». Був одним із розробників Державного галузевого освітнього стандарту України.

(1934) – кандидат фізико-математичних наук (1966), професор (2004). Член Міжнародного астрономічного союзу. Член комісії з фізики Науково-методичної ради Міністерства освіти і науки. Член робочої групи з розробки галузевого стандарту «Астрономія» Міністерства освіти і науки. Відзнаки: лауреат премії ім. М.П. Барабашова НАН України, золота медаль АН СРСР ім. М.В. Келдиша, відзнака «Відмінник освіти», грамоти Міністерства освіти і науки України. За освітні та наукові досягнення Міжнародний астрономічний союз присвоїв астероїду за номером 18751 ім’я YuAlexandrov. В 1957 р. закінчив фізико-математичний факультет Харківського державного університету імені А.М.Горького. Завідувач кафедри астрономії (1977-2004).

Зиман Золтан Золтанович

(1943) – доктор фізико-математичних наук (1989), професор (1990). В 1969 р. закінчив аспірантуру кафедри фізики твердого тіла Харківського державного університету ім. О.М. Горького. Працює на викладацьких посадах на фізичному факультеті (з 1969). Заступник проректора ХДУ (1993 – 1995), проректор (1999 – 2003). Завідувач кафедри фізики твердого тіла Харківського державного (національного) університету (з 1994). Іноземний експерт та професор Університету Ченьду (Китай, 1991-1993). Відзнаки: Відмінник освіти України (2003), Заслужений працівник освіти України (2005).

Бойко Юрій Іванович

(1941) – доктор фізико-математичних наук (1985), професор (1986). Член редколегії низки фахових вітчизняних та закордонних видань. Співпрацював в Дрезденському технічному університеті (1982-1983), Інституті матеріалознавства ім. Макса Планка м. Штуттгарт (1990-1993), Інституті ядерних досліджень м. Юліх (1994-1995), Університеті м. Карлсрує (2003). В 1964 р. закінчив фізичний факультет Харківського державного університету, в 1968 р. – аспірантуру кафедри фізики кристалів. Працює на викладацьких посадах кафедри фізики кристалів (з 1968).

(1942 – 2014) – доктор фізико-математичних наук (1997), професор (1999). В 1964 р. закінчив фізичний факультет Харківського державного університету, в 1968 р. – аспірантуру кафедри фізики кристалів. Працював на наукових та викладацьких посадах кафедри фізики кристалів (з 1965).

Захожай Володимир Анатолійович

доктор фізико-математичних наук (2012), доцент (2004). Член Міжнародного астрономічного союзу. Відзнаки: лауреат премії ім. Є. П. Федорова НАН України. В 1977 р. закінчив фізичний факультет Харківського державного університету імені О.М. Горького. З 1995 р. працює в університеті на наукових посадах, в.о. завідувача відділом, завідувача відділом, завідувача лабораторією астрономічної обсерваторії.

Федоров Петро Миколайович

(1941) – доктор фізико-математичних наук (1985), професор (1986). Член редколегії низки фахових вітчизняних та закордонних видань. Співпрацював в Дрезденському технічному університеті (1982-1983), Інституті матеріалознавства ім. Макса Планка м. Штуттгарт (1990-1993), Інституті ядерних досліджень м. Юліх (1994-1995), Університеті м. Карлсрує (2003). В 1964 р. закінчив фізичний факультет Харківського державного університету, в 1968 р. – аспірантуру кафедри фізики кристалів. Працює на викладацьких посадах кафедри фізики кристалів (з 1968).

(1939) – кандидат фізико-математичних наук (1968), професор, професор кафедри фізики твердого тіла (2009). Відзнаки: Медаль імені В.Н. Каразіна, Заслужений викладач Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, нагрудний знак «Винахідник СРСР», стипендіат в галузі науки премії імені Г.Ф. Проскури Харківської обласної державної адміністрації. В 1961 р. закінчив фізико-математичний факультет Харківського університету ім. А.М. Горького.

Хацько Євген Миколайович

(1938) – доктор фізико-математичних наук (1995), професор (2008). Провідний науковий співробітник відділу магнетизму ФТІНТ НАНУ. Член Українського фізичного товариства, член спеціалізованої ради по захисту дисертацій Д.64.175.02 при ФТІНТ НАНУ. В 1960 р. закінчив фізико-математичний факультет Харківського державного університету. З 1998 року працює за сумісництвом на кафедрі загальної фізики Харківського національного університету.

Сиренко Анатолій Федотович

(1930) – доктор фізико-математичних наук (1972), професор (1994). Науковий керівник сімнадцяти кандидатів наук. Відзнаки: Заслужений професор Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. В 1953 р. закінчив фізико-математичний факультет Харківського державного університету імені А.М.Горького. Працював на викладацьких посадах кафедри фізики твердого тіла Харківського університету (з 1953). Завідувач кафедри фізики твердого тіла (1969-1994).

(1954-2010) – доктор фізико-математичних наук (2002), професор кафедри фізики низьких температур (2003-2008), провідний науковий співробітник ХНУ імені В.Н. Каразіна (2003-2008). З 1981 р. працював на наукових посадах кафедри фізики низьких температур. Докторант Харківського університету (1999-2002).

Мерісов Борис Олександрович

(1932-) – доктор фізико-математичних наук (1989), професор кафедри фізики низьких температур (1992). Академік Академії наук Вищої школи України (1996). Один з засновників Проблемної науково-дослідної лабораторії фізики низьких температур та Гелієвої зріджувальної станції Харківського університету. Член міжвідомчої комісії з прийняття Державних еталонів. З 1955 р. працював у Харківському університеті на наукових посадах. Завідувач Проблемної науково-дослідної лабораторії фізики низьких температур (з 1968), провідний науковий співробітник (2001). Голова Харківського осередку Українського фізичного товариства (1993-1996). З 1996 р. брав активну участь у формуванні науково-експертної ради з фізики Міносвіти України і координаційних планів НДР Міносвіти з фізики на 1997 – 2005 р. як заступник голови ради, з 2000 р. – Вчений секретар ради (2001-2006). Відзнаки: Заслужений науковий співробітник ХНУ імені В.Н. Каразіна.

Шкловський Валерій Олександрович

(1939) – доктор фізико-математичних наук (1989), професор (1994). Провідний науковий співробітник Інституту теоретичної фізики ім. О.І. Ахієзера Національного Наукового Центру «Харківський Фізико-технічний Інститут» (з 1992). Член Науової ради к Інституту теоретичної фізики ім. О.І. Ахієзера, член спеціалізованої ради з захисту дисертацій ФТІНТ ім. Б.І. Вєркіна НАНУ. В 1966 р. закінчив фізичний факультет Харківського університету ім. А.М. Горького. З 1994 р. працює на кафедрі фізики низьких температур фізичного факультету на посаді професора за сумісництвом.

(1954) – доктор фізико-математичних наук (1991), Професор кафедри фізики низьких температур (2011). Провідний науковий співробітник відділу мікроконтактної спектроскопії Фізико-технічного інституту низьких температур імені Б.І.Вєркіна НАН України (1993). В 1976 р. закінчив фізичний факультет ХДУ імені О.М.Горького. З 2011 професор кафедри фізики низьких температур.

Богдан Михайло Михайлович

(1952) – доктор фізико-математичних наук (2001), професор кафедри теоретичної фізики ХНУ імені В.Н. Каразіна за сумісництвом (2006). Провідний науковий співробітник Фізико-технічного інституту низьких температур імені Б.І.Вєркіна НАН України (2004). Відзнаки: Почесна грамота Президії НАН України (2008). В 1974 р. закінчив фізичний факультет ХДУ ім. О.М. Горького, навчався в аспірантурі університету у 1974-1977 pp.

Кузнецова Раїса Іванівна

(1932-2015) - доктор фізико-математичних наук (1983), професор (1986). В 1954 р. закінчила фізико-математичний факультет ХДУ імені О. М. Горького. Працювала на кафедрі фізики твердого тіла фізичного факультету Харківського університету в 1954-1996 рр. на посадах: асистента, старшого викладача, доцента, професора. Протягом багатьох років виконувала обов’язки ученого секретаря спеціалізованої вченої ради із захисту кандидатських та докторських дисертацій.

(1953) – доктор технічних наук (2003), професор (2007). Завідувач кафедри експериментальної фізики (з 2015 р.). В 1979 р. закінчив фізичний факультет ХДУ імені О. М. Горького і з того часу працює на фізичному факультеті Харківського університету. Поєднує організаційну, наукову та навчально-методичну роботу з діяльністю, пов’язаною з проведенням атестації кадрів вищої кваліфікації.

Гвоздіков Володимир Михайлович

(1948-2011) – доктор фізико-математичних наук (1995), професор (2000). Член спеціалізованих рад при ХНУ імені В.Н. Каразіна і ФТІНТ НАНУ. Член Координаційного комітету Українського фізичного товариства. Неодноразово працював у провідних наукових центрах Європи (Гренобль, Дрезден). В 1971 р. закінчив фізичний факультет ХДУ імені О. М. Горького і з того часу працював на кафедрі теоретичної фізики Харківського університету.

Єгоренков Володимир Дмитрович

(1944) – доктор фізико-математичних наук (1992), професор (1994). Член спеціалізованої вченої ради за спеціальністю 01.04.08 – фізика плазми у ХНУ імені В.Н.Каразіна; член спеціалізованої вченої ради за спеціальністю 01.04.02 – теоретична фізика у Національному науковому центрі “Харківський фізико-технічний інститут”. Доцент (1992), професор кафедри експериментальної фізики (з 1994).

(1950) – доктор фізико-математичних наук (2006), професор (2008). Відзнаки: лауреат премії імені В.Н. Каразіна (2006). З 1980 р. працює на викладацьких посадах на кафедрі вищої математики фізичного факультету Харківського університету. Завідувач кафедри вищої математики (1988-2008).

Ольховик Лариса Павлівна

(1944-2014) – доктор фізико-математичних наук (2006), професор (2008). Професор кафедри загальної фізики. Володар 12 авторських свідоцтв (з них 3 патенти) на винаходи. Випускниця фізичного факультету та аспірантури Харківського університету (1977-1980). Вся наукова діяльність пов’язана з рідним Університетом.

Нацик Василь Дмитрович

(1938) – доктор фізико-математичних наук (1979), професор (1992). Головний науковий співробітник ФТІНТ ім. Б.І. Вєркіна НАН України. Член редколегії журналу «Фізика низьких температур», член Наукових рад НАН України з проблем «Фізика металів і сплавів», а також спеціалізованих учених рад при ФТІНТ НАНУ. Професор кафедри фізики кристалів.

(1882 - 1946) – професор, завідувач кафедри фізики Харківського технологічного інституту (1921 - 1941, 1943 – 1946). Випускник Харківського університету, лаборант (асистент) фізичного кабінету університету (1904 – 1914). Практичний та організаційний досвід, набутий під час стажування у лабораторії В.К. Рентгена Сахаров М.І. з успіхом використовував для вдосконалення змісту лекційних демонстрацій та створення загального студентського лабораторного практикуму в Харківському університеті та в Харківському технологічному інституті.

Мамалуй Андрій Олександрович

(1943) – доктор фізико-математичних наук (1994), професор (2000), завідувач кафедри експериментальної та загальної фізики НТУ «Харківський політехнічний інститут». Засновник і директор інституту «Природознавство, техніка і людина» в структурі НТУ «ХПІ» (1998). Відмінник вищої школи України (2006), дипломант конкурсів «Вища школа. Кращі імена» (2003, 2009. 2013) Харківської обласної державної адміністрації, стипендіат премії імені К. Д. Синельникова. Випускник фізичного факультету (1965). Працював на посаді старшого наукового співробітника кафедри експериментальної фізики Харківського університету (1965 – 1977).

Рожанський Дмитро Аполлінарійович

(1882 - 1936) – член-кореспондент АН СРСР (1933), відомий організатор науки, основоположник Харківської університетської наукової школи радіофізиків. Працював у Харківському університеті (1911 - 1921). З 1914 р. обіймав посади приват-доцента, професора і завідувача кафедри фізики і фізичної географії університету. Харківський період діяльності Рожанського Д.В. був дуже плідним. У 1913 - 1914 у нього вийшли з друку книги «Электрические лучи» та «Электрические колебания и волны» в 2-х частинах та низка наукових фундаментальних праць.

(1809 - 1888) – доктор наук (1838), професор кафедри фізики і фізичної географії Харківського університету (1839-1863). З іменем В. І. Лапшина пов’язані перші наукові експериментальні фізичні дослідження в університеті, так звані «гальванічні досліди» (1859). Він першим здійснив електричне освітлення вулиць Харкова, розробив проект (1865) харківського водогону, а в 1840 р. організував у Харкові систематичну метеорологічну службу. Почесний член Харківського університету (1865). Освіту отримав у Петербурзькому університеті, Дерптському професорському інституті і Берлінському університеті.

Стєклов Володимир Андрійович

(1863-1926) – доктор наук (1902), фізик, математик, механік, філософ. Академік Російської АН (1912), академік АН СРСР (1925), віце- президент АН СРСР. Директор Фізико-математичного інституту АН СРСР (1921 - 1926). Випускник фізико-математичного факультету Харківського університету (1887). Працював ассистентом (з 1889), приват-доцентом (з 1891), професором (1896-1906) на кафедрі механіки Харківського університету. У 1904 р. був обраний деканом фізико-математичного факультету Харківського університету. Член Харківського і Московського математичних товариств, почесний член Харківського університету і Ленінградського математичного товариства, член-кореспондент Геттінгенської Академії наук та інших наукових товариств.

Терещенко Олексій Іванович

(1923–2008) – доктор фізико-математичних наук (1967), професор. Випускник фізико - математичного факультету Харківського університету (1949). В університеті пройшов шлях від викладача і декана новоствореного радіофізичного факультету (1952 - 1961) до проректора ХДУ з наукової роботи (1961 - 1963). Ректор ХІГМАОТ (1963 - 1965), завідувач (1963 - 1988) та професор кафедри кафедри фізики НВЧ (до 2004 р.). Засновник понад десяти кафедр радіоелектронного профілю. Заслужений діяч науки і техніки України. Почесний академік Академії наук прикладної радіоелектроніки. Почесний доктор Харківського університету. Відзнаки: кавалер орденів «Знак Пошани» (1971), «Великої Вітчизняної війни» II, І ст. (1946, 1985), Богдана Хмельницького III ст. (1999). Нагороджений медалями «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941 - 1945 рр.» (1945), «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 рр.» (1946), медалями Центру далекого космічного зв’язку, Золотою медаллю Академії наук прикладної радіоелектроніки (2007), знаком «Відмінник освіти України» (1999).

(1939) – доктор фізико-математичних наук (1974), професор (1990). Професор кафедри загальної та експериментальної фізики НТУ «ХПІ». Засновниця науково-дослідної лабораторії «Оптика наноструктур» (нині лабораторія «Оптичної та радіоволнової еліпсометрії») в структурі НТУ «ХПІ». Член спеціалізованих учених рад при ФТІНТ НАНУ, ХДУ, ІЕРТЕ, НТУ «ХПІ». Науковий керівник більше ніж тридцяти кандидатів наук, науковий консультант двох докторів наук. Випускниця фізико-математичного факультету Харківського університету (1961). Професор кафедри фізичної оптики Харківського університету (1980 - 1990).

Старцев Валеріан Іванович

(1913 - 1988) – доктор фізико-математичних наук, професор, ветеран Великої Вітчизняної війни, видатний організатор фізичної науки в Харкові, один з перших співробітників УФТІ, ФТІНТ та Інституту монокристалів. Засновник низки нових спеціалізацій в технічних ВНЗ м. Харкова. Підготував більш ніж 50 кандидатів і 13 докторів наук. Відзнаки: Заслужений діяч науки і техніки УССР. Викладав курс загальної фізики та очолював кафедру фізики твердого тіла (1968 – 1969) рр. у Харківському університеті.

Крот Юлій Євгенович

( 1936) – кандидат технічних наук (1970), завідувач кафедри фізики (1978-1983), професор (з 1994) кафедри фізики Харківського національного університету будівництва та архітектури. Відзнаки: дипломант конкурсів «Вища школа Харківщини – кращі імена» (1999, 2000, 2011). Нагороджений знаком «Відмінник освіти України» (2000), медаллю «Ветеран праці», кількома Почесними грамотами Міністерства освіти України, Грамотою Харківської обласної адміністрації. Випускник фізико-математичного факультету Харківського університету (1958). Працював на посаді викладача кафедри фізики твердого тіла ХДУ.

(1921 - 1984) – доктор фізико-математичних наук (1967), професор (1970), Заслужений діяч науки УРСР (1982). З 1961 року працював у Всесоюзному науково-дослідному інституті монокристалів, а з1976 року – у науково - виробничому об'єднанні «Монокристалреактив». Був директором цього закладу. Випускник Харківського університет 1952. У 1952 - 1961 рр. навчався в аспірантурі та працював на кафедрі фізики твердого тіла університету. Відзнаки: орден Трудового Червоного Прапора.

Петченко Олександр Матвійович

(1939) - доктор фізико-математичних наук (1992), професор (1993), завідувач кафедри фізики Харківського національного університету міського господарства імені О.М. Бекетова (2000). Випускник фізичного факультету 1967 р., учень Б. Я. Пінеса. Засновник НДЛ «Акустичної спектроскопії». Відзнаки: за видатні наукові досягнення нагороджений Certificatе of Recognition of The Marquis Who's Who Publications Board (USA, 1997 р.), дипломом переможця обласного конкурсу «Вища школа Харківщини – кращі імена» в номінації “Викладач фундаментальних дисциплін” (2005р.). Заслужений професор ХНУМГ імені О.М.Бекетова (2016). Його ім’я занесене до книг про видатні постаті сучасності "Who's Who in the World" (USA , 1997, 1999р.р.); "2000 Outstanding People of the 20-th Century" (Cambridge, 1998 р.); “Науковці України – еліта держави”(Україна, Київ,2014 р.); Золотий фонд нації. Українці: творчість, інновації, інвестиції. (Україна,Київ, 2019р.); Отримав Сертифікат про занесення до видання “Золотий фонд нації. Науково-освітній потенціал України”, за підписом президента НАН України Патона Б.Є. Член спеціалізованої вченої ради Д 64.051.03, яка діє на фізичному факультеті ХНУ імені В.Н.Каразіна.

Юрій Андронович Попков

(1937-2001) – доктор фізико-математичних наук (1978), професор (1982), завідувач кафедри загальної фізики Харківського державного університету (1980-2001). Випускник фізико-математичного факультету ХДУ. Наукові інтереси Ю.А.Попкова стосувались дослідження динамики кристалічної решітки при фазових переходах методом раманівського розсіювання світла, магнітних властивостей високотемпературних сверхпровідників, невпорядкованих станів у магнетиках, властивостей наноструктурних магнітних порошків. Був науковим керівником НДР, які проводились на кафедрі, керівником кандидатських дисертацій, автором та співавтором більш 100 наукових статей, широко відомих серед спеціалістів, признаним авторитетом у галузях спектроскопії магнетиків та фізики фазових переходів, членом спеціалізованих вчених рад при ХНУ та ФТІНТ НАНУ, одним із засновників Української фізичної спілки.

(1941) — доктор фізико-математичних наук (2001), професор (2004), професор кафедри загальної фізики ХНУ імені В.Н. Каразіна. Член редколегії журналу Вісник ХНУ імені В.Н. Каразіна, серія «Фізика». Член спеціалізованої вченої ради при ХНУ імені В.Н. Каразіна. В 1965 р. закінчив фізичний факультет і в 1968 р. аспірантуру при кафедрі загальної фізики Харківського держуніверситету ім. О.М. Горького. Працює в університеті на викладацьких посадах з 1969 р.

Желеховський Андрій Володимирович

(29.11.1882 - 09.05.1943) Закінчив Харківський університет у 1911 році. Після закінчення – працював лаборантом при фізичному кабінеті університету (1913-1917) рр., проводив практичні заняття в Харківському технологічному інституті (1917-1922). Дійсний член, зав. секції фізики Науково-дослідної кафедри фізики при ХІНО (1925–1927) рр. Голова Всеукраїнської асоціації фізиків при ХІНО (1929–1936). Один із засновників, н. с. УФТІ (1928–1932) рр. (1933-1935) - зав. кафедри експериментальної фізики ХДУ. Автор перших 3-х підручників з фізики українською мовою для вищої школи (1932-1935) рр. (1933–1941) рр. - декан фіз.-мат. ф-ту ХДУ. Ректор ХДУ (1941–1942). У 1943 році зарештовано і звинувачено в співробітництві з німецькою окупаційною владою. Реабілітовано за відсутністю складу злочину Воєнною колегією Верховного суду СРСР в 1962 році.

Савельєв Ігор Володимирович

(04.02.1913 - 03.03.1999) — доктор ф. - м. н., професор. У 1938 р. закінчив фізичне відділення фіз.-мат. ф-ту Харківського державного університету. У (1938 – 1941) рр. працював в УФТІ, де підготував і захистив кандидатську дисертацію. З жовтня 1940 р. по червень 1941 р. – старший викладач кафедри фізики твердого тіла ХДУ. З 1946 р. працював у лабораторії №2 (нині РНЦ «Курчатовський ін-т»). З 1952 р. – в МІФІ, де упродовж (1959-1985) рр. завідував кафедрою загальної фізики. Автор широковідомих серед фахівців трьохтомного «Курсу загальної фізики», «Збірника питань і задач із загальної фізики», двохтомного підручника «Основи теоретичної фізики», які були перекладені на кілька іноземних мов і неодноразово перевидавались. Лауреат Державної премії СРСР (1951 р.), Заслужений діяч науки і техніки Росії.

( 17.07.1891 – 13.07.1950) Доктор фізико-математичних наук, професор, академік АН УРСР. Народився в Борисоглєбську. У 1916 р. закінчив Харківський ун-т, і з 1922 р. працював на кафедрі фізики. Читав лекції із різних розділів фізики, проводив практичні та лабораторні заняття. З 1928 – професор Харківського ун-ту. Одночасно (з 1930 р.) зав. сектору в УФТІ. Спільно з Д.С. Щтейнбергом розробив один з перших магнетронних генераторів та запропонував нові магнетронні методи генерування радіохвиль надвисоких частот. Створив у 1939 р. першу радянську трикоординатну радіолокаційну станцію дециметрового діапазону Засновник наукової школи.

Штейнберг Дмитро Самойлович

(1874 – 1934) Доктор фізико-математичних наук, професор. Народився в Москві, але вся його наукова діяльність з 1911 року пов’язана з Харковом. З 1921 р. – дійсний член науково-дослідної кафедри при кафедрі фізики ХІНО. З 1922 р. працював на кафедрі фізики Харківського університету. Читав лекції з курсу загальної та теоретичної фізики, керував спецпрактикумом. Один із засновників УФТІ. Науковий керівник першої в Україні магнітної лабораторії, що була створена в УФТІ. З 1931 р. – завідувач кафедри магнітних вимірів (з 1935 р. – кафедра фізики твердого тіла). Спільно з А.О. Слуцкіним розробив один з перших магнетронних генераторів та запропонував новий магнетронний метод генерування радіохвиль надвисоких частот.

Коган Володимир Соломонович

(12.12.1914 - 07.09.2009) — випускник фіз. - мат. ф - ту ХДУ імені О.М. Горького (1939 р.). З 1939 по 1941 рр. – аспірант кафедри фізики твердого тіла. Учасник Великої Вітчизняної війни. З 1945 року працював в УФТІ. Доктор ф. - м. наук (1964), професор (1965). Підготував 10 кандидатів наук. Опублікував понад 300 наукових праць, отримав більше ніж 20 авторських свідоцтв на винаходи. Почесний професор ННЦ ХФТІ. Упродовж багатьох років співпрацював із професорами Пінесом Б.Я. та Гегузіним Я.Є., читав лекції студентам фізичного факультету ХДУ. Відомий популяризатор науки, автор трьох книг про К.Д. Синельникова, книги та нарисів з історії розвитку фізичних досліджень у Харкові та в Україні.

Савченко Максим Олександрович

(1934) – фізик-теоретик, доктор фізико-математичних наук (1970), професор (1976), член Європейської фізичної спілки AMPERA, член Вищої атестаційної комісії (ВАК) СРСР, академік Академії інженерних наук РФ, протягом 25 років завідувач кафедри фізики твердого тіла Інституту радіотехніки, електроніки та автоматики (МІРЕА, Москва). Відзначений медалями Ю. Гагаріна та М. Ломоносова. Закінчив фізико-математичний факультет Харківського державного університету (1956).

Смушков Ігор Вадимович

(1929-1980) У 1952 р. закінчив фізичний факультет Харківського державного університету. Закінчив аспірантуру і захистив кандидатську дисертацію під керівництвом проф. Б.Я. Пінеса (1957). Завідував лабораторією в Інституті монокристалів. Доктор фізико-математичних наук, професор (1973), завідувач кафедри загальної фізики (1971-1980)

Мамалуй Юлія Олександрівна

(11.06.1935 – 12.02. 2017) – доктор фізико-математичних наук (1982), професор. В 1982-2013 рр. – професор кафедри експериментальної фізики (пізніше ? загальної фізики і дидактики фізики) Донецького державного університету. Випускниця фізико-математичного факультету ХДУ (1958), аспірантури ХДУ (1961) за спеціальністю «Фізика твердого тіла». Працювала на фізичному факультеті ХДУ: ассистент (1961 – 1967), доцент (1968 – 1981). Сфера наукових інтересів: теоретичні та експериментальні дослідження фазових переходів, порядок – безпорядок та порядок – порядок у двомірних впорядкованих структурах при моделюванні їх доменами різних типів у магнітних плівках із змішаною анізотропією; нанофізика гексагональних феритів. Створила в ДонНУ школу фізиків, основні наукові дослідження якої були спрямовані на вивчення особливостей доменної структури ферит-гранатових плівок. Піддготувала 2 докторів і 6 кандидатів наук. Автор близько 250 наукових, зокрема, 19 навчально-методичних праць, 10 авторських свідоцтв на винахід.

Пархоменко Поліна (Парасковія) Георгіївна (Юріївна)

(1886 - 1970). З 1914 р. працювала в Харківській астрономічній обсерваторії астроном. У 1917 р. склала іспити на кафедрі астрономії Харківського університету. У 1925?1927 рр. навчалася в аспірантурі Харківської обсерваторії. Була другою в історії аспіранткою після П. А. Цветаевої (1922?1926 рр.). Кандидат фізико-математичних наук. Відома теоретичними роботами з перенесення випромінювання в атмосфері Сонця, виконала важливе дослідження з пошуку коефіцієнтів поглинання сонячної атмосферою в різних довжинах хвиль. У 1935?1937 рр. викладала курс загальної астрономії в університеті. З 1939 р. стала працювати в Українському центральному інституті гігієни праці та захворювань. Займалася проблемою природного освітлення в робочих приміщеннях. Після війни працювала у Симеїзькому відділені Пулківської обсерваторії , де займалася пошуком нових астероїдів. На честь Поліни Георгіївни названий астероїд 1857 Parchomenko.

Гребенник Ірина Петрівна

(02. ХІ. 1929 р.) – Доктор фіз.- мат. наук. (1985 р.), професор. Закінчила фіз. - мат. факультет ХДУ, кафедру фізики твердого тіла (1952 р.). Потім працювала на посаді інженера ОКБ заводу. У (1955 – 1958) рр. – аспірантка проф. Б.Я. Пінеса. З 1958 р. працювала на посаді асистента, з 1963 р. – доцента, а з 1989 року – професора кафедри фізики твердого тіла. Наукові праці стосуються електронографії, фізики тонких плівок і поверхневих явищ. Автор більше 100 наукових праць та 9 винаходів.

Камарчук Геннадій Васильович

(10.11. 1956) – доктор ф. - м. наук, завідувач (з 2014 року) відділу спектроскопії молекулярних систем і наноструктурних матеріалів ФТІНТ імені Б.І. Вєркіна НАН України. У 1979 закінчив фізичний факультет (кафедра фізики низьких температур) ХДУ ім. О.М. Горького і поступив на роботу у відділ мікроконтактної спектроскопії ФТІНТ АН УРСР. (1994-1998) рр. – Вчений секретар Республіканської Наукової Ради з питань високотемпературної надпровідності. (2007-2010) – член Редакційної Ради “Journal of Breath Research”, (2011-2016) – член Міжнародної консультативної ради цього журналу (Велика Британія). Із 2014 р. – член Редакційної Ради «Universal Journal of Materials Science», США. Багаторазовий керівник міжнародних науково-технологічних проектів: (Україна – Франція) –( 2007-2011); (УНТЦ – ЄС, США) – (2001-2008); з 2019 р. (Україна – НАТО). Підтримує наукові зв’язки з ХНУ імені В.Н. Каразіна – керівник аспірантів (С.А. Головко, А.С. Клімкін, П.О. Дмитрієв) – випускників фізичного ф-ту. Серед них А.В. Савицький захистив у 2019 р. кандидатську дисертацію. Камарчук Г.В. – Лауреат премії ЦК ЛКСМУ імені Миколи Островського у галузі науки і техніки, 1988 р.

Фуголь Ірина Яківна

(16 квітня 1932, Харків) доктор фіз.-мат. наук (1971), професор (1978). Після закінчення у 1954 Харківського державного університету імені О.М. Горького працювала в Інституті фізики АН УРСР до. 1958 р.. З 1960 – співробітник Фізико-технічного інституту низьких температур АН УРСР. До 1999 р. очолювала в цьому закладі відділ спектроскопії молекулярних систем і наноструктурних матеріалів, який був створений у 1965 році. Лауреат Державної премії УРСР в галузі науки і техніки (1977) . Заслужений діяч науки і техніки України (1996) — за значний особистий внесок у розвиток науки, створення національних наукових шкіл.

Джамель ХАМАНА
(Djamel HAMANA)

нар. 01.11.1956 р. в м. Костянтіна (Алжир). У 1979 р. закінчив університет Ментурі в Костянтіні. Навчався в аспірантурі (кафедра фізики твердого тіла фіз- го фак- ту ХДУ). Захистив 02.12.1983 року кандидатську дисертацію (керівник – проф. Сіренко А.Ф.). Почав працювати в Інституті фізики при університеті Ментурі 25.03. 84, де пройшов шлях від асистента - магістра до професора (02.09.1989). Був: членом наукових рад Інституту фізики та Університету Ментурі з 1985 по 1999 рік; засновником і директором НДЧ «Фізика матеріалів та застосувань» (1985 - 2000); директором лабораторії «трансформація фаз» (2000 – 2012); деканом факультету наук університету Ментурі (1999 – 2006). Директор Національної політехнічної школи Костянтіни з 2012 і по сьогодні. Член міністерських та міжвідомчих комісій, 3 наукових та 2 редакційних комітетів національних журналів, комітетів Магребійських та національних конгресів щороку з 2005 по теперішній час. Відповідальний за угоду про співпрацю (1991-1995) між університетом Ментурі та ХДУ (відп- й проф. Андронов В.М.). Д. Хамана – співавтор 76 статей та 129 тез доповідей на міжн-х конференціях. Керівник 20 кандидатських дисертацій та 30 магістерських робіт між (1990 – 2019) рр.

Гінзбург Михайло Давидович

Гельфгат Ілля Маркович

Герой України, Заслужений вчитель України. Фізик. Кандидат фізико-математичних наук (1984).
Народився 03.08. 1951р. в Харкові. Закінчив фізичний факультет (кафедра теоретичної фізики) ХДУ імені О. М. Горького. Викладає в Харківському фізико-математичному ліцеї № 27 з 1988 року. Також є викладачем Центру довузівської освіти Харківського університету. Завідувач кафедрою вчителів фізики. Підготував багатьох переможців обласних та республіканських етапів Всеукраїнських олімпіад з фізики. В цілому 7 учнів стали переможцями Міжнародних олімпіад з фізики ( 1 золота, 3 срібних і 3 бронзових медалі ). Серед його учнів — володарі вчених ступенів. Автор збірок задач, довідників, методичних посібників з фізики. Співавтор збірників задач і підручників. Нагороди: Звання Герой України з врученням ордена Держави ( 22 серпня 2021 р. ) — за визначні особисті заслуги перед Українською державою у розвитку національної освіти, упровадження інноваційних методів навчання, багаторічну плідну педагогічну діяльність; Орден «За заслуги» I ст. ( 4 жовтня 2015 ) ; Орден « За заслуги » II ст. ( 2 березня 2009 ) ; Орден « За заслуги » III ст. ( 29 жовтня 2003 ) ; Заслужений вчитель України ( 4 жовтня 2001); Відмінник народної освіти; З 2009 почесний громадянин Харкова.